СПОВІДЬ УЧИТЕЛЯ

Сповідь вчителя

Я щоранку заходжу в клас.

На дитячих обличчях – усмix.

Що я варта, діти, без вас?

Ви натхнення моє, мій ycnix.

За плечима - минулі роки,

Але й досвiд прийшов з літами.

Що я варта без вас, малюки?

Я безмежно люблю вас, я з вами.

Щоб любові вогонь не згас,

Щоб вiддаmь дimям серце і душу,

Я щоранку заходжу в клас,

Я - учитель, я вчити мушу. (Т. Рузинська)

У кожного свій шлях, своє покликання. Для мене - це школа. Це те місце, де я можу передати свою величезну любов до дітей, те, чим живу сама.

Якось я прочитала слова Л. М. Толстого, які запали в мою душу: «Если учитель имеет только любовь к делу, он будет хороший учитель. Если учитель имеет только любовь к ученику, как отец, как мать, он будет лучше того учителя, который прочёл все книги, но не имеет любовь ни к делу, ни к ученикам. Если учитель соединяет в себе любовь к делу и к ученикам, он — совершенный учитель».

Є в школі уроки біології і фізики, математики та хімії. Але не значаться в розкладі уроки благородства, любові, поваги до гідності та честі людей. А вчитель вчить своїх вихованців щохвилини, щогодини, повсякденно, кожною своєю думкою, жестом, манерою говорити, слухати, одягатися, тим, який він сам в гніві і в спокої, в радості і в смутку. Він безперервно виховує дітей всім своїм виглядом і поведінкою.

Я сама була дитиною і в своїх фантазіях малювала портрет ідеального вчителя. Яким він був? Перед собою я бачила доброго, який розуміє дитину, ніби фею з чарівної казки. Мені хотілося, щоб учитель мене любив, поважав, цінував мій найменший успіх. Це лише частина того, про що я мріяла.

Що ж зараз, через майже тридцять п’ять років, може змінитися в мріях дітей? Як це не дивно, але і сучасні діти мріють про те ж саме. Любов, доброта, щирість - ось що потрібно сучасному учневі. Саме таких людських якостей так не вистачає нашим дітям.

У моєму професійному досвіді було багато різних ситуацій, емоцій, почуттів: і радість, почуття гордості за досягнення моїх учнів, і біль, відчуття неспроможності в результаті якихось невдач, але ніколи я не відчувала почуття нудьги і порожнечі.

Я думаю, наша професія настільки «жива», діяльна, що це не дозволяє нам стояти на місці, а вимагає постійно бути в курсі всіх подій, починаючи від глобальних світових і закінчуючи змінами в молодіжному сленгу, моді, музиці і т. д. Бували моменти, коли черговий педагогічний успіх або успіх дітей давав сили і за спиною наче виростали крила, хотілося творити ще, поділитися всім, що знаєш, подарувати частинку себе.

Кожен день, з року в рік я іду в клас. Але жоден клас не схожий на інший, кожен неповторний. Більш того, один і той же клас постійно змінюється: діти ростуть, можна сказати не по днях, а по годинах. У класі відбуваються події, змінюються їхні настрої, захоплення протягом року, чверті, тижня, одного дня і навіть уроку. І кожен раз, заходячи в клас, зустрічаючись з дітьми після уроків, поза школою, я стикаюся з чимось новим. А це вимагає спостережливості, аналізу, реакції, кожен раз в чому - то не схожих на ті, що вже були, кожен раз в чому - то унікальних. Все це безперечно свідчить про те, що моя професія, професія вчителя,унікальна.

Я щаслива. У мене є улюблена справа. Я перебуваю в постійному пошуку. Адже тільки творчий учитель може заразити своїм теплом, вірою, талантом. Я щаслива, тому що у мене є можливість знову і знову пізнавати цей незвичайний світ разом зі своїми учнями.